Інформація щодо створення куреня імені Мефодія Колісніченка

ІНФОРМАЦІЙНА КАРТКА КУРЕНЯ

Мефодій Колісніченко

 КОЛІСНИЧЕНКО Мефодій – лірник із с.Коси на Поділлі. Мав свою лірницьку школу. У нього вчився лірник Мороз. В школі вчилось до 30 учнів.

«У Мефодія, - мовиться далі в публікації, – на той час було близько тридцяти учнів різного віку. У дворі була влаштована велика хата-казарма, в котрій розташовувалися учні та вчителі, а власник школи Мефодій з родиною жив поруч, але в окремій хаті. Старші, вже вивчені Мефодієм, учні ставали вчителями новачків, і на двох вчителів приходилося по п’ять учнів, причому вчителі навчали по черзі: тиждень вони займалися з учнями, а тиждень ходили сусідніми селами та містечками на заробітки. Згодом уже син Мефодія відвозив додому пожертвування ( головним чином хліб), яке лірники накопичували в довірених людей.

  Учнів, зазвичай, віддавали Мефодієві на шість років, але «болвануваті», тобто нездібні, навчалися довше, а «хитренькі» ( здібніші) виучувалися швидше, і до завершення терміну залишалися вчителями та робітниками у Мефодія. Втім, ці, останні, могли ставати самостійними лірниками, попередньо домовляючись про це з господарем. Помер, ще „ перед волею” ще до визволення селян (тобто до 1861 року – Б.С.). Після смерті Мефодія, школа перестала існувати, і тепер Василь не знає, чи діє ще десь подібна школа».

  З оповіді лірника видно, що школа жила за певними правилами. І не лише дана школа. З інших джерел відомо, що на той час в Україні діяли так звані «півчі братства», які, за прикладом ремісничих цехів, об’єднували професійних кобзарів та лірників. Тут існували цех-майстри, вчителі та учні, термін навчання та взаємини між якими регламентувалися спеціальним зібранням правил – «каноном». Вони мали свій статут, свої прапори та каси взаємодопомоги; свої секретні музичні сигнали, і навіть свою професійну таємну мову, яку називали «лебійською». Кожному лірникові, який пройшов шкільний вишкіл, надавалася певна територія «для промислу», на яку інші зазіхати не мали права.

Щоб підвищити рівень підготовки молодих лірників, іспити в школах разом із майстром-учителем іноді приймали ще три майстри. І все було б гаразд, але в другій половині XIX століття російський уряд видає закон, у відповідності з яким виступи кобзарів заборонялися, оскільки кобзарі та лірники прирівнювалися до мандрівних безхатченків. Поліція ретельно стежила за тим, щоб кобзарі не виступали на ярмарках та в інших громадських місцях, та не мандрували від села до села. Відомо чимало випадків, коли поліцейські нападали на лірників, розтрощували інструменти, а самих музикантів заарештовували. Таким чином російська імперія боролася, зокрема, і з українським національним вільнодумством.